Текст произведения:
Слова М. Старицького
Музика народна
Ніч яка місячна, ясная, зоряна,
Видно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядемо вкупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться в полі туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить;
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса!
Перлами ясними попід тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що босії ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло — ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ніч яка місячна, ясная, зоряна,
Видно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Варіант 2
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною —
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, — срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, —
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босiї
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло — нi вiтру, нi хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, —
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, —
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання — за грiх?
